Андрій химчук • Фундація DEJURE
Cудоустрій в Україні
Версія 2.1
12 липня цього року Верховна Рада прийняла Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у зв'язку з прийняттям Закону України "Про Вищий антикорупційний суд». Не зважаючи на назву, за давньою парламентською традицією в тексті Закону міститься ряд інших норм, які жодним чином не стосуються створення Вищого антикорупційного суду (ВАС).

Серед таких — норми, що ліквідують законодавчі прогалини у регулюванні конкурсів на суддівські посади, вносять точкові зміни в ці процедури, та навіть такі, що передбачають створення нового органу у системі правосуддя. Про найголовніші зміни розповідає наш юрист Андрій Химчук.

1 • З початком роботи Антикорупційного суду всі судові справи будуть відразу ж передані на його розгляд

2 • Тепер ми знаємо, звідки беруться апеляційні палати у вищих спецсудах

3 • Оцінку за виконане практичне завдання в межах конкурсу на посаду судді відтепер можна оскаржити

4 • Переведення суддів із ліквідованих до новостворених судів більше не вестиме до колапсу в розгляді справ

5 • Непризначення судді довічно тепер вже точно прирівнюється до його/її звільнення

6 • Змінилася методика розрахунку стажу роботи судді

7 • Служба судової охорони тепер є органом в системі правосуддя і має розпочати свою роботу з 2019 року
1
З початком роботи Антикорупційного суду всі судові справи будуть відразу ж передані на його розгляд
Як було раніше?
Законом «Про Вищий антикорупційний суд» було встановлено, що розгляд кримінальних проваджень щодо злочинів, віднесених до підсудності ВАС, який розпочато у судах першої та/або апеляційної інстанцій та не закінчено до дня початку роботи ВАС, продовжується у цих судах.
Як стало?
Згідно з новим Законом, кримінальні провадження щодо злочинів, віднесених цим Кодексом до підсудності Вищого антикорупційного суду, судовий розгляд у судах першої та апеляційної інстанцій яких не закінчено до дня початку роботи Вищого антикорупційного суду, передаються на розгляд до Вищого антикорупційного суду.
Після оприлюднення тексту Закону «Про Вищий антикорупційний суд» у ньому виявили ганебну норму. Відповідно до неї, кримінальні провадження щодо топ-корупціонерів, розгляд яких вже розпочався в загальних судах, будуть і надалі розглядатися в загальних судах — як в першій, так і в апеляційній інстанціях.

Норма була сприйнята як «золотий парашут» для тих високопосадовців, чиї справи наразі розглядаються. Серед них, зокрема, екс-голова Державної фіскальної служби Роман Насіров та нардеп «Народного Фронту» Микола Мартиненко. Вона потенційно лишала їм можливість впливати на недореформовані суди щонайменше 2-х інстанцій через зв'язки або капітал. Це обурило міжнародних партнерів України, які закликали якнайшвидше змінити її, що і сталося з прийняттям нового Закону.

Варто зауважити, що якщо до ВАС передаватимуться справи, розгляд яких судом першої чи апеляційної інстанції так і не був закінчений (не прийнято остаточного рішення по справі) — то такі справи повинні будуть розглядатися спочатку.

За останньою наявною статистикою (на 10.08.2018), 65 проваджень наразі розглядаються судами, а у 46 розгляд все ще не розпочався. Щодо деяких — вже понад півтора роки. Тому наступного року, вірогідно, близько 50% справ ВАС почне розглядати з початку, а інші 50% — вперше.

Однак за рахунок спеціалізації суду та достатньої кількості суддів ці провадження все ж розглядатимуться значно швидше, аніж раніше. Чи будуть вони розглядатися професійними та неупередженими суддями — покаже конкурсний відбір до ВАС, який нещодавно розпочався.
2
Тепер ми знаємо, звідки беруться апеляційні палати у вищих спецсудах
Як було раніше?
З прийняттям нової редакції Закону «Про судоустрій і статус суддів» в Україні з'явилось 2 нові спеціалізовані суди: Вищий суд з питань інтелектуальної власності (ВСПІВ) та Вищий антикорупційний суд. За первісним текстом закону, вони мали діяти виключно як суди першої інстанції. В листопаді 2017 року їхній статус змінився — в них мали створити апеляційні палати для перегляду рішень цих же судів. Однак залишалась серйозна прогалина в законі: ніхто не розумів, як же така палата мала створюватися. В той час як склад цих судів визначала Вища рада правосуддя (ВРП) за погодженням із Державною судовою адміністрацією (ДСА), аспект визначення кількості суддів в палатах був поза межами повноважень цих органів. Очікувалося, що кількісний та особистий склад цієї палати затвердять збори суддів новоствореного суду, так як у них є подібні повноваження — створювати спеціалізовані палати в судах першої інстанції. Також залишалося відкритим питання інституційної незалежності судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо для ВАС це питання було врегульовано окремим Законом, то щодо ВСПІВ законодавство таких вимог не встановлювало.
Як стало?
Апеляційна палата вищого спеціалізованого суду діє у його складі на засадах інституційної автономії. Кількість суддів в апеляційній палаті визначає ДСА за погодженням із ВРП. В апараті такого суду утворюється самостійний структурний підрозділ для забезпечення роботи апеляційної палати, діяльність якого підконтрольна і керівник якого підпорядковується голові апеляційної палати. Також враховано особливості спецсудів в питаннях дисциплінарної відповідальності суддів: не можна покарати суддю Верховного Суду чи апеляційного суду шляхом переведення його/її до спеціалізованого, так і суддю спеціалізованого — в будь-які інші суди.
У вересні 2017 року Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС) розпочала конкурс на 21 посаду суддів ВСПІВ. Зроблено це було без чіткого розуміння щодо того, які з обраних кандидатів потраплять у першу інстанцію, а які — до апеляції, та хто це буде вирішувати. Та ж сама проблема могла спіткати ВККС і при доборі суддів до ВАС.

Водночас 31 липня 2018 року ВРП за поданням ДСА погодила кількість суддів у спецсудах. Якщо раніше у ВСПІВі очікували 21 суддю, то тепер їх буде 30: додали 9 посад для суддів апеляційної палати. Для ВАС погодили 39 суддів першої інстанції та 12 — апеляційної палати.

Цікаво, що станом на дату прийняття цих рішень Закон ще не набрав сили, і ВРП не мало законодавчих повноважень встановлювати кількість суддів у апеляційних палатах. Імовірно, це було зроблено з усвідомленням, що ці повноваження будуть їхніми, та з метою прискорення початку конкурсів. Тим не менш, 31 липня такі дії ВРП були вчинені без відповідних на це законних повноважень.

Вже наступного дня, 1 серпня, ВККС оголосила про конкурси до ВАС та його апеляційної палати як два окремі конкурси. На прес-конференції члени ВККС зауважили, що кандидати повинні визначитися, в яку саме інстанцію вони хочуть, — брати участь можна лише в одному конкурсі. А що ж сталося з оголошеним конкурсом до ВСПІВу? ВККС вирішила, що всі, хто подався раніше на 21 посаду, кандидували до першої інстанції. А до апеляційної палати ВСПІВ буде оголошений окремий конкурс.
3
Оцінку за виконане практичне завдання в межах конкурсу на посаду судді відтепер можна оскаржити
Як було раніше?
Законодавство не передбачало можливості перегляду результатів виконаного учасником іспиту практичного завдання.
Як стало?
ВККС у пленарному складі може переглядати рішення, прийняті палатою чи колегією, щодо результатів виконаного учасником іспиту практичного завдання.
У конкурсах на посади в нові суди, а також в межах процесу кваліфоцінювання, судді (кандидати в судді) складають іспит. Він має 2 частини: анонімні тести на знання права та анонімне виконання практичного завдання (написання проекту судового рішення за наданою фабулою). Перевірка тестів — автоматизована, тоді як практичні завдання перевіряють 3 члени ВККС. Кожен з них виставляє за роботу певний бал, з яких виводиться середній. Він і є оцінкою кандидата за виконану практичну роботу.

Досвід конкурсу до Верховного Суду (зокрема, Касаційного адмінсуду) показав статистично аномальний розподіл балів між кандидатами за виконані практичні завдання. Судячи з балів, були конкурсанти, які виконали це завдання на рівні або нижче середнього, або ж вище середнього. Тих, хто виконав завдання посередньо, майже не було.

Це свідчить або про те, що результати підганяли вручну (потрібним кандидатам ставили більше, небажаним — менше), або ж про серйозні дефекти в методології оцінки робіт: якийсь елемент завдання мав значну вагу, де були лише правильна чи неправильна відповіді.

Об'єктивність оцінок ВККС неможливо перевірити: ВККС відмовилась оприлюднювати написані кандидатами рішення, не зважаючи на численні вимоги цього з боку громадянського суспільства. Так само була відсутня й процедура апеляції щодо оцінки за роботу.

Принаймні один конкурсант намагався домогтися перегляду оцінки його роботи в судовому порядку. Це суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду Роман Брегей. За виконання практичного завдання він отримав менше встановленого мінімального прохідного балу. Тоді він попросив ВККС переглянути рішення її колегії щодо оцінки. Та проігнорувала його звернення, а адміністративні суди зауважили відсутність у ВККС компетенції переглядати результати виконання практичного завдання.

Таким чином недосконале законодавство та адмінсудді-формалісти позбавили Романа Брегея та інших кандидатів до Верховного Суду захистити своє «право на апеляцію», яке мають (та завжди) навіть школярі, що вступають до вищих навчальних закладів. Лишаються сподівання, що ВККС буде враховувати нову норму в наступних конкурсах та не трактуватиме «може переглядати рішення» як дискреційну норму (хочу — перегляну, не хочу — не перегляну).
4
Переведення суддів із ліквідованих до новостворених судів більше не призводитиме до колапсу в розгляді справ
Як було раніше?
При ліквідації одного суду та передачі його справ до новоутвореного розгляд всіх переданих справ мав би розпочинатися з початку. Це включає в себе визначення нових суддів (колегій) по кожній з таких справ автоматизованою системою, попередні засідання, допит свідків, продовження запобіжних заходів та дослідження доказів, що по деяких справах тривало роками.
Як стало?
Норми нового Закону встановлюють, що у разі переведення судді до суду, юрисдикція якого поширюється на територію, на яку поширювалася юрисдикція попереднього суду, такий суддя продовжує розгляд справ, що перебували в його провадженні на момент переведення. Аналогічно, присяжні не підлягають заміні в такому випадку (за винятком якщо юрисдикція суду відтепер не поширюється на територію, на якій постійно проживає присяжний).
В останні дні грудня 2017 Президент України підписав ряд Указів, якими ліквідовано та одночасно створено низку місцевих та апеляційних судів всіх юрисдикцій. Ці Укази були видані в останні дні повноваження Президента на таке — адже з початку 2018 року це вже виключна компетенція Верховної Ради. Деякі загальні суди були також реорганізовані, але таких меншість.

Утворення судів могло відбуватися також шляхом злиття чи поділу судів. Чому ж Президент обрав злиття у меншості випадків, а у більшості — ліквідував ряд судів і утворив замість них по суті ті самі, але з іншою назвою? Оскільки жодного пояснення (та економічного обгрунтування) цих дій ні органи суддівського врядування, ні сам Президент не надали, дехто припускає, що це зроблено заради можливості переформатувати склади потрібних судів на місцях. Всі судді ліквідованого суду підлягають переведенню до інших судів без конкурсу. Але чи переведе їх ВККС та ВРП до того ж самого суду, тільки з новою назвою? Закон їх це робити не зобов'язує, так само як і мотивувати причини (не)переведення до того чи іншого суду. Таким чином, можна перекинути «незручних» суддів з Києва до, скажімо, Чопа. Для цього згода судді не потрібна, а його відмова — підстава для звільнення.

Тим не менше, навіть ця квазікорупційна можливість не була головною проблемою цього процесу. Ці Укази ніяк не були синхронізовані з чинним на той час законодавством. А за загальними положеннями всіх процесуальних кодексів та без будь-якого регулювання цього в Законі «Про судоустрій і статус суддів», ліквідація судів та переведення суддів до нових призводило до того, що всі справи переведених суддів мали б перерозподілятися та розглядатися з початку. Це порушило б низку принципів судочинства, починаючи з безперервності судового розгляду та закінчуючи принципом розгляду спорів у розумні строки.

Розуміння, що швидке виконання «грудневих указів» може спричинити стагнацію правосуддя в Україні, загальмувало весь реорганізаційний процес до ухвалення законодавчих змін. З прийняттям Закону, ВККС нарешті розпочала процес масового переведення суддів, усвідомлюючи, що їхні справи не будуть розглядати з початку. Розпочали з суддів апеляційних судів, які вже пройшли кваліфоцінювання. До іншого суду потрапила поки що лише 1 суддя з 895 переведених.
5
Непризначення судді довічно тепер вже точно прирівнюється до його/її звільнення
Як було раніше?
У разі, якщо ВРП відмовлялася рекомендувати Президенту призначити суддю-п'ятирічку довічно, законодавство не визначало, як це мало впливати на статус судді.
Як стало?
Рішення ВРП про відмову у внесенні подання про призначення судді на посаду Президенту є підставою припинення трудових відносин судді із відповідним судом, де той працював.
У вересні 2017 року ВРП розглядала питання про призначення довічно «судді-п'ятирічки» Печерського районного суду Києва Віктора Кицюка. Останній за свою недовгу суддівську кар'єру встиг відзначитись тим, що під час Революції Гідності на підставі сфальшованих документів позбавляв учасників поїздки до Межигір'я прав на керування авто. Тоді ВРП відмовилась призначати суддю довічно.

Однак це лише початок історії. Вся справа у змісті рішення ВРП. До цього суддя був призначений суддею на 5 років, і строк його повноважень здійснювати правосуддя сплив. Але суддя формально залишився суддею, просто без прав розглядати справи. Своїм же рішенням ВРП його не призначила на посаду довічно. Однак чи непризначення довічно дорівнює звільненню? Прямо з рішення ВРП це не випливає, так само й законодавство це не уточнює.

Після непризначення ВРП припинила розглядати дисциплінарні скарги на Віктора Кицюка, бо вже не вважала його суддею. Однак сам Печерський суд та ВККС продовжували ставитись до нього як до судді. У 2018 році суддя навіть складав іспити в процедурі кваліфоцінювання. Все це тому, що безпосередньо в Печерському суді Кицюка ніхто не звільняв: голова суду наказу про його звільнення не видавав (нема ж рішення про його звільнення!), і Кицюк ще й досі (!!!) отримує зарплату з держбюджету як суддя.

Сподіваємось, що хоча б у серпні, з набранням чинності Законом, цю «мертву душу» нарешті звільнять.


6
Змінилася методика розрахунку стажу роботи судді
Як було раніше?
Стаж роботи на посаді судді — це стаж, протягом якого особа фактично працювала на посаді судді. Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років — 15%, більше 5 років — 20%, більше 10 років — 30%, більше 15 років — 40%, більше 20 років — 50%, більше 25 років — 60%, більше 30 років — 70%, більше 35 років — 80% посадового окладу.
Як стало?
До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. Аналогічна модель вводиться і для цілей розрахунку доплати за вислугу років. Наприклад, якщо (умовно) у 2006 році суддею стала особа, в якої до цього було 2 роки адвокатського стажу (а на той час закон вимагав, щоб у кандидатів на посаду судді було 2 роки професійного стажу), то ці 2 роки відтепер вважаються частиною суддівського стажу.
Ці зміни вплинуть на декілька речей. По-перше, деякі судді відтепер зароблятимуть більше. Всі вони до суддівства мали певну кількість років правничого стажу, і цей стаж враховуватиметься при призначенні доплати за стаж роботи.

По-друге, такий механізм обчислення надбавки матеріально заохочуватиме адвокатів та науковців брати участь в конкурсах на суддівські посади.

І, по-третє, багато суддів, яким треба було відпрацювати ще чимало років для того, аби мати право піти у відставку (для цього потрібен 20-річний стаж), матимуть змогу реалізувати такі прагнення значно швидше. Тому попереду ВРП чекатиме нова масова хвиля заяв суддів про відставку. Від декого ще до кваліфоцінювання, аби уникнути зайвого стресу, а від інших — відразу після нього, адже його проходження підвищить їм суму довічного утримання у відставці.
7
Служба судової охорони тепер є органом у системі правосуддя і має розпочати свою роботу з 2019 року
Як було раніше?
Згідно із Законом «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції від 02.06.2016), для охорони судів та суддів мала бути створена Служба судової охорони (Служба). Раніше ці функції виконували нині ліквідовані підрозділи МВС «Грифон». До початку роботи Служби її функції мають виконувати підрозділи Нацполіції та Нацгвардії. Загальне керівництво Службою мав би здійснювати Голова ДСА або його заступник, а безпосереднє керівництво — начальник Служби, якого призначає та звільняє ВРП за поданням ДСА. Служба мала розпочати свою роботу з 1 січня 2018 року, однак цього так і не сталося через бюджетні та організаційні проблеми, зокрема, відсутність кандидата на посаду голови Служби.
Як стало?
За змінами до Закону, Службу визначили державним органом у системі правосуддя. Служба підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України. Служба та її територіальні підрозділи — юридичні особи (раніше вони не мали такого статусу). Голову Служби та його заступників відтепер призначає виключно сама ВРП за результатами відкритого конкурсу. На законодавчому рівні встановлено вимоги до кандидатів на посади у Службі — ті ж самі, що і для поліцейських. Співробітники Служби також матимуть спеціальні звання — аж до Генерала Служби судової охорони. Служба має почати працювати з 1 січня 2019 року.
Закон «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції від 02.06.2016) визначав досить стислі строки для забезпечення діяльності Служби. Так, до листопада 2016 року ДСА мала надіслати ВРП проект Положення про Службу, а та — затвердити його після консультацій з МВС. Список судів, які мають охоронятися, мав визначити Кабмін своєю постановою.

Однак цей проект ДСА передала до ВРП майже з річним запізненням — аж у вересні 2017 року. Ще 3 місяці зайняло у ВРП його затвердження, що трапилось у грудні 2017 року. Аналогічно Кабмін зволікав із затвердженням переліку судів, що мають охоронятися, — це також було зроблено лише у грудні 2017 року.

Протягом же 2016—2017 років забезпечення охорони судів залежало переважно від милості міністра внутрішніх справ як керівника Національної поліції та Національної гвардії. Адже документу, який би зобов'язував ці служби охороняти конкретні суди, не існувало. А сам міністр значною прихильністю до судової гілки влади не вирізнявся. Так, станом на кінець жовтня 2017 року, з 768 приміщень, у яких розташовані судові установи, 464 будівлі (60%) не охоронялися взагалі; 161 (22%) — тільки вдень; 7 (1%) — лише вночі; 136 (18%) — мали цілодобову охорону. Але і постанова Кабміну з переліком судів, що мали б охоронятися, не вирішила всі проблеми з охороною. Все ще гостро стоїть питання її підпорядкування.

Так, 19 лютого 2018 року Шевченківський районний суд Києва вирішив не брати під варту особу, яка завдала вогнепальне поранення поліцейському, котрий охороняв Солом'янський суд під час обрання запобіжного заходу меру Одеси Геннадію Труханову. Рішення суду обурило міністра внутрішніх справ. Він зауважив, що нехай «судові органи самі охороняють себе», якщо готові відпускати на свободу тих, хто стріляв у поліцейських. Згодом нацгвардійці, які охороняли суд, покинули свої пости.

Того ж дня Вища рада правосуддя провела позачергове засідання, на якому звернулась до міністра із закликом не тиснути на суд та негайно відновити охорону судів. До вечора охорона Шевченківського райсуду була відновлена, а її тривала відсутність пояснена масовим захворюванням особового складу.

Вказаний випадок продемонстрував, що судова влада надзвичайно залежна від виконавчої в плані особистої безпеки і що в разі небажання «верхівки» силовиків захищати суди і суддів — тим нема на кого розраховувати.

Скориставшись законодавчим вікном можливостей, ВРП актуалізувала проблему створення Служби та домоглася більшого контролю за цим процесом та обранням тих, хто її очолюватиме. Тому згодом у найнезалежнішого органу суддівського врядування буде своє воєнізоване формування і власний кишеньковий генерал. Що з цього вийде, та чи дійсно представники Служби охоронятимуть всіх відвідувачів суду, а не лише суддів — дізнаємось у 2019 році.
Матеріал створено за підтримки Королівства Нідерланди, в рамках програми МАТРА. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю Громадської організації «Фундація ДЕЮРЕ» і в жодному разі не відображає погляд Королівства Нідерланди.

Читати нас у Facebook
| Написати нам